До Дня Незалежності України компанія БТУ-ЦЕНТР підготувала фотопроєкт «Сміливість бути українським аграрієм».
Сміливість бути українським аграрієм: до Дня Незалежності вийшов фотопроєкт про сільске господарство під час війни.
Наша мета — розповісти історії вітчизняних аграріїв, які в умовах війни продовжують працювати, підтримувати економіку країни, допомагають збройним силам та мирним мешканцям. Кожна історія — унікальна. Кожна історія — це не декілька абзаців, а драма людей, які зіштовхнулися з історичними випробуваннями сьогодення. Кожна історія — не про героїзм на фронті, але про сміливість. Сміливість робити те, що потрібно, бути там, де потрібно, допомагати тим, кому потрібно. Сміливість залишатися собою всупереч обставинам. Сміливість не залишити рідну землю та професію, незважаючи ні на що.
Михайло Драганчук: "Я бачив висадку росіян в Гостомелі"
Михайло Драганчук — відомий український фермер, блогер, фахівець з No-till. Займався сільським господарством у Криму з 1985 року. Після анексії Криму у 2014 році переїхав на Київщину.
24 лютого ми мали проводити в Києві міжнародну конференцію “Лабораторія No-till”, на яку приїхали учасники з різних країн. Напередодні, 23 лютого, встигли провести воркшоп для починаючих ноутілллерів. Наступного дня мала розпочатися основна частина конференції. Розбудив мене телефонний дзвінок від студентів, які входили в нашу команду організаторів цього заходу. Саме від них я дізнався, що Київ обстрілюють ракетами. З учасниками оргкомітету конференції ми поїхали на місце проведення конференції, в Торгово-промислову палату України. Ми розуміли, що саме туди будуть приходити наші іноземні учасники конференції. Треба було допомогти їм зорієнтуватись в цій ситуації, щоб евакуюватись з Києва.
Читайте також: Як овочева компанія попри обстріли й окупацію змогла вийти на український ринок
Коли останні іноземні учасники нашої конференції залишили столицю, я вирішив повертатися додому, в Ірпінь. Затори були величезні. Навігатор повів нас дорогою через Гостомель. Саме там поблизу аеропорту “Антонов” я вперше побачив великі зграї російських гелікоптерів на дуже низький висоті, які висадили десант. Згодом там з’явився наш винищувач. Для супротивника місто мало стратегічне значення: вони намагалися використати його як плацдарм для наступу на Київ.
В Ірпені я знаходився десять діб. Бої з кожним днем наближалися все ближче. Снаряди влучали вже у двір нашого будинку. На десятий день мені допомогли евакуюватися мої друзі. У них була машина, якою ми долучилися до однієї з останніх евакуаційних колон. На щастя, у наш будинок прямих влучань за весь період окупації Ірпеня не було. Хтось із мешканців наших будинків написав на воротах “Заміновано”. Мабуть, саме це врятувало квартири від мародерства. Коли ми повернулись додому через кілька місяців довелося лише замінити вибиті під час обстрілів вікна.
Читайте також: Нескорені. Як компанія “Family Garden” пережила дві хвилі окупації
Віктор Шеремета: "Вночі стояли на блокпостах, вдень - сіяли"
Віктор Шеремета — фермер, голова ФГ “Геркулес” (село Єрківці Переяслав-Хмельницький район Київської області).
Напередодні війни я перебував за кордоном на міжнародній конференції з сільського господарства, яку проводила компанія John Deer. Там було багато аграріїв з України, моїх колег. Ми дізналися про початок повномасштабного вторгнення, за іронією долі, з російських телеканалів, які транслювалися у вестибюлі готелю. Перше відчуття - шок. Розмови про війну велися ще з січня, проте хотілося вірити, що у XXI столітті таке неможливо. Ми одразу залишили конференцію, взяли квитки на літак до України. Виявилося, що повітряний простір над Україною вже закрився, а по найбільших аеропортах росіяни нанесли ракетні удари. Через сусідні країни ми дісталися Києва. Я побачив, як місто готується до війни.
Шок першої доби війни змінився неймовірним патріотичним морально-емоційним підйомом. Я повернувся додому, треба було переводити господарство на “військові рейки”. Мільйон гривень я відправив для наших військовослужбовців. Вантажівки ми також передали на потреби ЗСУ. Кожного дня по півтонни пального віддавали підрозділам збройних сил та територіальної оборони. Переганяли легкові автомобілі для військових підрозділів, доставляли продукти харчування на фронт у Сумській області. Коли північні регіони були окуповані, надавали допомогу переселенцям: експорт зупинився, пшениця лишалася на складах, тому ми виготовили з неї борошно і передали його цивільним.
Навколо нашого села миттєво, ще у перший день війни, звели блокпости. Ми отримали стрілецьку зброю. Вночі стояли на блокпостах, вдень сіяли — такий був у нас режим. Автомат я зберігав прямо в кімнаті, під ліжком. Дружину, доньку та онуків хотів відправити в евакуацію в західні області. Проте вони категорично відмовилися. А потім дружина та донька попросили мене навчити їх стріляти. Я навіть не очікував від них такої рішучості. Стріляти я вмію, в мирний час ходив на полювання. Ми кожного дня виїжджали на пустир і тренувалися. Донька, до речі, стріляє дуже влучно, як виявилося. Хочу вірити, що це вміння їй ніколи не доведеться застосовувати.
Читайте також: DroneUA: від агросектору до аеророзвідки ЗСУ
Юрій Демцюра: "Автомобіль, подарований на день народження, передав Збройним силам України"
Юрій Демцюра — фермер, директор ТОВ “Дібрівка Агросервіс”, депутат Тетіївської громади (Білоцерківський район, Київська область).
Ми, як і багато хто, не вірили у можливість великої війни. Розмови були, проте хотілося вірити, що здоровий глузд переможе і найгіршого не станеться. Тож на світанку 24 лютого я був шокований. Із самого ранку телефон дзвонив безперервно. Дзвонили рідні, колеги, друзі. Кажуть: “Київ бомблять. Інші міста також”. Наступного дня нас зібрали на екстрену сесію Тетіївської громади. Відразу почали вирішувати як можемо допомогти армії, що може зробити кожен із нас.
Ми у нашому господарстві передавали на потреби збройних сил пальне, яке у нас було. Прямо вночі почали будувати блокпости, не стали чекати ранку. Збудували навколо 5 блокпостів. Ті з нас, хто вмів стріляти, стали на чергування. Сформували батальйон територіальної самооборони, отримали 120 одиниць стрілецької зброї. Якби росіяни дійшли до нашого району, ми б їх зустріли.
Через декілька днів ми на базі нашого господарства створили міні-цех: різали свиней, биків та баранів, робили тушонку для ЗСУ. За перший місяць війни зробили 15 тисяч банок тушонки та каші — все для фронту. Почали виготовляти бронежилети: 100 чоловік з нашої громади пішли на війну в бронежилетах нашого виробництва класу 4+. Автомобілі також передавали для армії. Я віддав свій автомобіль, який мені на день народження подарували родичі та друзі. Тепер хлопці на передовій на ньому виконують бойові завдання.
Читайте також: Як компанія “Лімагрейн Україна” перетворилася на окрему армію, що працює задля перемоги
Олександр Дерев’янченко: "Армії допомагали навіть діти"
Олександр Дерев'янченко — агроном, начальник відділу агрономічної експертизи компанії "Контінентал Фармерз Груп".
24 лютого вранці ми дізналися, що по багатьох українських містах нанесесні ракетні удари. Було сподівання, що це одноразова акція "залякування". Я у той час знаходився з родиною в Тернополі. Ми отримали від керівництва інструкції знаходитися вдома та слідкувати за розвитком подій. У наступнідні стало зрозуміло, що це повномасштабна війна на знищення і швидко це не закінчиться. У компанії заявили, що робота продовжиться, не зважаючи ні на що. Необхідних працівників забронювали. Мобілізованих до лав ЗСУ та добровольців ми за рахунок компанії повністю спорядили. Протягом війни багато допомагали фронту. Закуповували амуніцію, передавали її у підрозділи.
У нас близько 2 тисяч гектарів під картоплю — ми возили її до Києва в рамках волонтерської допомоги. Ніхто не поїхав, ніхто не залишив країну, всі були на своїх місцях та працювали. Ще до війни ми запустили проєкт корпоративно-соціальної відповідальності "Розумний город", в рамках якого діти за бажанням брали участь - вирощували за нашої допомоги овочі, різноманітні культури, а потім також за нашої участі реалізовували їх на ринку та отримували заробіток.
Цей проєкт стимулює зацікавленість молоді у сільському господарстві. Цього разу діти вирішили допомогти нашій армії: виростили червоний буряк, моркву, капусту, цибулю та передали врожай для формування борщових наборів для військовослужбовців.
Над проєктом працював миколаївський фотограф та волонтер Віктор Аджамський, який попередні місяці війни провів у Миколаєві під ракетними обстрілами і лише нещодавно переїхав з родиною до Києва.
Географія зйомок — Київська, Чернігівська, Полтавська, Тернопільска області.
