Як овочева компанія попри обстріли й окупацію змогла вийти на український ринок

Як овочева компанія попри обстріли й окупацію змогла вийти на український ринок

У час війни проблема овочівництва надзвичайно загострилась. Передусім для тих господарств, які зазнали збитків через бойові дії. Як “ОСЬО-органік” втримала позиції та якими бачить перспективи даного напрямку?


За даними UBTA овочі займають 0,5% в українському аграрному експорті. Україна експортувала продукцію до 96 експортних ринків. Проте повномасштабне російське вторгнення нині дуже негативно змінило ситуацію. Задля забезпечення внутрішніх потреб населення держава призупинила експорт соціально важливих продуктів. 

Найбільше овочів відкритого ґрунту в сезоні виробили 7 областей, серед яких Херсонська, Львівська, Дніпропетровська, Київська, Миколаївська, Полтавська і Харківська. На жаль, деякі з цих областей перебувають сьогодні в окупації. 

Відповідно інші регіони намагаються мінімізувати овочевий дефіцит на ринку. Одне з таких господарств — “Осьо-органік”. Поговорили з директоркою підприємства Юлією Ворощук про пережиту окупацію, посіви під обстрілами і як сьогодні виживати в умовах війни. 

“ОСЬО-органік” — це повністю органічне фермерство, яке знаходиться на сході Київщини, у с. Райківщина. На українському ринку функціонують з 2018 року. Вирощують органічні овочі такі як ревінь, огірки, картоплю, спаржеву квасолю, цукрову кукурудзу, патисони, цукіні, кабачки, гарбузи, зелень та лікарські трави. Всю продукцію збувають в Україні. 

Гарантом якості і органічності ОСЬО-овочів і трав виступають стандарти, за якими вони вирощуються, а саме стандарти органічного землеробства (сертифікат ORGANIC STANDART №19-1144-02-02, UA-BIO-108).

“Я залишилась в окупації. Мої знайомі тікали з Києва і “сховалися в котел” 

У лютому ми повинні були починати посів овочевих. Але ми його скасували. Відповідно ранній період продукції в теплицях наше господарство пропустило. Потім у 20-х числах лютого стало точно зрозуміло, що буде війна буде з дня на день. Я сказала всім працівникам підготуватись, бути готовими до будь-якого розвитку подій. 

За тиждень десь приблизно до початку вторгнення рф купила продукти. Нарубали дров. Запаслись водою, медикаментами, паливом, батарейками, ліхтариками, раціями. Максимально приготовились. Увечері 23 лютого забрала знайомих і рідних з Києва, бо з вечірнього звернення путіна було зрозуміло, що скоро все почнеться. Подзвонила деяким родичам, щоб виїжджали зі столиці, але мені ніхто не вірив. Адже яка може бути війна у 21 столітті. Проте дехто таки дослухались до мене і вчасно виїхали. 

Сказала своїм працівникам, щоб вони вивезли з поля все, що можна було і забрали найцінніше — інструменти, пили, трактор перегнали, навісне обладнання заховали. Закупили палива. Потім потрохи віддавали її для нашої ТрО. 

Починаючи з 1 березня вже не було світла на Київщині. Телефонні вежі всі глушились окупантами. Перший час у нас був зв’язок з працівниками, то я встигла сказати, щоб нічого не сіяли і берегли насіння.  Деяких працівників мобілізували, деякі залишились в ТрО. 

Жіночий склад - дехто виїхав за кордон, а дехто залишився. Я залишилась в окупації на західних околицях Києва. Обстріли почалися з 26 лютого, а 28 лютого було максимально гаряче. Мої знайомі тікали з Києва і приїхали “сховатися в котел”, як потім виявилось. Виїхати було неможливо, бо Житомирська траса повністю була під обстрілами. 

У мене, до речі, був дрон, який ми використовували на полях господарства. Я його відразу віддала на потреби наших ЗСУ. Поліг смертю хоробрих, але принаймні став в пригоді і хоч мінімально допоміг. 

Пізніше наша ТрО дала зрозуміти, що краще виїжджати, оскільки мій чоловік військовий. Ми разом з сином і рідними, на щастя, виїхали аж 13 березня. З 14 березня ми з колективом вже були на зв’язку. Використовували паролі, аби росіяни не розуміли про що говоримо. На полях господарства було гаряче, бо окупанти наступали зі сторони Прилук і підійшли до нашого поля десь за 25 км. Було страшно дуже. Люди боялися їхати на поле. Але таки вдалося посіяти насіння редиски, шпинату, зелені, яка не боїться холоду. 

Для мене війна почалася ще в 2014 році. Я активно займалась волонтерством. Мені все ж таки вдалося зібрати гроші й придбати автомобіль на медроту, де служить чоловік. Закуповували рації, супутникові телефони, медикаменти, сітки, спеціальні скоби для укріплення бліндажів. Нині я відійшла від волонтерства. Треба дбати про колектив, давати робочі місця людям, розвивати бізнес, зміцнювати економіку країни. З першого травня переключилась вже повністю на роботу господарства. 

“Я ж казала, що щось буде!”

Вночі з 23 на 24 лютого закінчився виступ путіна. Я поїхала забрала друзів, рідних. Мій рідний брат мені не повірив, а дівчина його повірила і поїхала з Києва. Ми о 2 ночі приїхали з Києва додому. Всі лягли вже спати, а я чекала що щось повинно статися. І таки заснула. А за півгодини прокинулась від дзвінків друзів. Перша думка як завжди в українських жінок: “Я ж казала, що щось буде!”. 

В цілому, була відносно спокійна, бо моїй дитині 10 років і не можна було піддаватись паніці. Тим паче ми максимально підготувались. За фахом я медик, тому відразу зібрала бойову жилетку з усіма кровоспинними, медикаментами. 

Крім того, підготували бункер: правило трьох стін, матрацами закрили вікна, занесли пісок у мішках і закрили з усіх боків. І добре, що занесли дрова. Бо в нас електричне опалення, а світла не стало відразу. Було дуже холодно. Машини були повністю в бойовій готовності, заправлені. 

“Нам вдалося вийти на український ринок попри всі негаразди”

Сьогодні господарство повністю функціонує. І все ж таки нам вдалося вийти на український ринок попри всі негаразди. Приблизно 20 квітня вже продавали редис, шпинат, руколу. Потрохи відновили роботу. Почали виплачувати заробітну плату людям. У нас пізній посів, але господарство працює. Урожай овочів буде вже осінню. Нині збираємо ревінь, оскільки це багаторічна культура і цьогоріч погода йому сприяла. 

Наше господарство “ОСЬО-органік” — це лише органічне господарство, яке займає 19 га. З них 10 га ревіню. Єдине — цього року не встигли посадити фундук. Відповідно вже була підготовлена територія під посадку фундука, куплені саджанці, які треба було садити в кінці лютого. Тож довелося перенесли посадку на осінь. Поки засіяли люпеном територію, яку була відведена під фундукт, аби збагатити землю азотом. 

Під фундук відведено 5 га, а під овочі — 3 га. Цьогоріч посадили 1,5 га картоплі. На полі в нас знаходиться штучне озеро, яке зроблено для автоматичного поливу. Під полив прокладені трансмагістральний трубопровід, в який інвестували мільйони. 

Поки що продукцію не експортують, оскільки займають хорошу позицію на внутрішньому ринку. Свіжий продукт “ОСЬО-органік” продається в мережах Києва - “МЕТРО”, “Ашан”, “Сільпо”, “Фора”, “Новус” ,“МЕГАМАРКЕТ”, “Goodwine”, “Winetime” і зараз ведуться переговори з “АТБ”. Крім того, господарство продає продукцію через соціальні мережі й відправляє Новою Поштою. 

“Багато фермерів покидають органічне господарство, але ми вірні своїй справі”

Цьогоріч війна вносить серйозні корективи у роботу кожного підприємства. Нині купівельна спроможність серед українців аж ніяк не покращилась, а навпаки — погіршилась. Наша компанія залишила ціни на продукцію без змін. Розірвані торговельні ланцюги з тимчасово окупованими територіями (Херсон, Миколаївська обл.) вже позначилися на вартості сезонних овочів. Зараз потрібно обов’язково підтримувати колектив, оскільки будь-який бізнес тримається на людях. І важливо залишити їх в робочому ритмі. 

Плануємо розширити площу господарства, поставити додатково дві теплиці з автоматичним поливом. Працювати попри війну. Зараз підприємство знаходиться на етапі щорічної сертифікації. Нині багато фермерів покидають органічне господарство, але ми вірні своїй справі й екологічно чистій продукції. 

Проаналізувавши робочий рік, зрозуміли, що не допрацьовуємо. За даними нашої статистики 60% продукції купують по всій Україні, а лише 40% — Київ та область. У зв’язку з війною господарство втратило приблизно 30% ринку — це прямі продажі. 

Щодо маркетів — ситуація не змінилась, щоправда, зменшився об’єм. До війни продавали в день 1,5 тонни продукції, а нині — 800 кг. Однак враховуючи обставини, ситуацію на ринку —  це не нуль, а хороший результат. Тож продовжуємо працювати задля перемоги. 

“Війна триватиме до кінця року точно” 

Нині завдання будь-якого бізнесу під час війни — зберегти економіку країни, підтримувати фронт і адаптувати робочі процеси під нові воєнні реалії. Повномасштабне вторгнення рф в Україну змінило ставлення до всього. Звичайно кожен українець хочу, щоб цей жах закінчився сьогодні, але, на жаль, війна триватиме до кінця року точно. Швидко вона може закінчитися лише у двох випадках: або ми програли або ядерний удар. Але росія вже пропустила цей момент. Хто очікує, що до кінця літа все закінчиться  — це нереально.

І що значить закінчилась війна? Це коли всі українські суверенні території знаходяться під юрисдикцією нашої країни, включаючи Луганськ, Донецьк і Крим. 

Питання закінчення воєнного стану — це інше питання. По-перше, всі повинні працювати заради перемоги. Бізнес повинен сплачувати податки, ходити на роботу, пити каву, жити життя. 

По-друге, якщо люди не повернуться до звичайного життя на деокупованих територіях, то це не прискорить нашу перемогу. ЇЇ прискорить швидке повернення до економічної стабілізації. Відповідно зараз кожен напрям нашої економіки очікує на відкриття експорту, особливо аграрії, які є нашою валютною стабільністю. 

Отже, працюємо і віримо в нашу перемогу, в наші ЗСУ. Все буде Україна! 

Матеріал став можливим завдяки підтримці Програми USAID з аграрного і сільського розвитку — АГРО.


Заметили ошибку? Выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить нам.

AgriGeek

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

bn

Вверх