Освітній проєкт “Агрокебети” разом з асоціацією “Український клуб аграрного бізнесу” за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України”, провели інтенсив “Перспективи плодо-овочевого сектору України”.
Під час інтенсиву “Менторська підтримка в агро” проєкту “АгрокебетиPRO: навчання, менторство, працевлаштування та підприємництво” президент Української плодо-овочевої асоціації на тему “Перспективи плодо-овочевого сектору України” Тарас Баштанник розповів які фактори впливають на розвиток української плодо-овочевої галузі та які можливості і виклики поточного року для даного сектору.
Перспективи розвитку української плодо-овочевої галузі у світовому контексті
Україна займає вигідне геополітичне становище з погляду логістики, оскільки її розташування дозволяє здійснювати торгівлю, як мінімум, до Європи, Азії та Африки.
З точки зору ефективності виробництва фруктів і овочів наша країна суттєво поступається таким країнам як Чилі, Перу.
Проте, наприклад, з Марокко вже конкуренція не стільки у продуктивності, як в сезонності. Чому так сталося? Тому що ринок постачання лохини, наприклад, в країни ЄС і Британію як найбільших імпортерів цієї продукції поділений відповідно. Тобто 12 місяців року розділені у вирощуванні між країнами-постачальниками.
За словами експерта, лохина ділиться на два основні сорти: північний та південний. Через кліматичний пояс, у якому знаходиться Україна, до вирощування придатний тільки північний тип, урожайність якого менш стабільна, а період дозрівання довший. Лідери з експорту південного виду — Марокко, Перу та Південна Африка збирають врожай у 20-25 т, у той час, як вітчизняні аграрії — всього 7-8 т. По-друге, сезон збору лохини в Україні співпадає з урожаєм у Польщі, Німеччині, Румунії та Сербії, де її виробництво дешевше.
Якщо покласти руку на серце, то лохина в Україні не така вже й цікава культура. Вона була приваблива, коли мала високу ціну і рентабельність — 150-200 грн. Але ці часи вже в минулому і не скоро повернуться. Наприклад, Марокко займає шикарну позицію, яка дозволяє збирати врожай з лютого по квітень. І це один з найдорожчих сезонів, коли постачається ягода в Європу. Це практичний кейс, коли логістика і клімат — це найважливіші складові у глобальному контексті. Відповідно ми бачимо, що лохина не така вже й рентабельна і цікава саме в світовому контексті
У вирощування плодово-ягідних культур є три головних складових, які завжди потрібно враховувати:
- тип ґрунту: використання чорнозему небажане для вирощування плодоовочевих культур;
- доступність до води: зміна клімату та зростання посушливості вимагає більшого використання води;
- наявність людських ресурсів: ягода — це максимально трудомісткий процес, який вимагає 12-15 осіб на 1 га для забезпечення якісного збору продукції.
Уже минули ті часи, коли проєкти успішно функціонувати без крапельного зрошення. Клімат суттєво змінюється.
Важливий аспект у вирощуванні ягоди — це її строк придатності. Адже чим він менший, тим менша конкуренція у світовому контексті. Наприклад, свіжа малина. Вона немає можливості зберігання протягом року на відміну від інших фруктів і овочів. ЇЇ конкуренція в експорті складатиме 1-2 країни. Якщо вирощувати яблуко, то радіус збільшується на весь світ, тому що немає проблем з постачанням і терміном придатності.
Україна займає провідні позиції по собівартості плодоовочевої продукції у порівнянні з країнами ЄС, проте поступається у маркетингу і каналах збуту. Наразі друге є більш важливим, ніж собівартість. Якщо вмієш продавати, представити свій продукт, то будеш більш успішний
Проте не обов’язково орієнтуватися на міжнародний експорт. Внутрішній український ринок неабияк привабливий. Наприклад, в Україні є багато культур, які коштують набагато дорожче, ніж за кордоном. Одна і та ж рослина може мати кардинально різну врожайність залежно від місця вирощування і позиціювання в каналах збуту.
Ніхто не скасовував принципи районування, які були доведено ще радянською школою. Про це чомусь часто забувають. Вибір будь-якого проєкту повинен базуватися на ретельному аналізі, тенденцій та каналів збуту
Слабкі ланки внутрішнього українського плодо-овочевого виробництва
Президент Української плодо-овочевої асоціації виділяє декілька головних проблем:
- ускладнений доступ отримання фінансування, а це драйвер розвитку будь-якої економіки, проте в Україні відсутня достатня кількість таких інструментів для розвитку підприємств;
- брак потужностей для післязбиральної доробки та зберігання: вирощування врожаю — це тільки 15% від усього процесу, решту займає створення привабливого вигляду для покупця та збут. Не менш важливим є аспект збереження, адже у період з січня і до весни Україна є нетто-імпортером плодово-ягідної продукції через відсутність достатніх ресурсів з утримання та сортування таких товарів;
- відсутність стратегічного просування: маркетинг у даній сфері — це акцентування на конкретному сорті. Щоб розкрутити сорт, для початку потрібна його селекція, якої майже немає в Україні. Вітчизняні виробники роблять ставку на популярність закордонного продукту, наприклад, використовують саджанці яблук із північних регіонів Італії, забуваючи про різницю в кліматичних умовах, та, як наслідок, отримують низький показник урожайності.
Тарас Баштанник зазначив, що абсолютна більшість українських виробників була розслаблена до війни у торгівлі з рф. Адже росія — це великий ринок збуту, де не потрібно було жодних вимог до сертифікації, якості, фасування. Раніше фермер не хвилювався і був впевнений, що завжди є ринок збуту. Крім того, була відсутність конкуренції, що означає відсутність інвестицій та інновацій. Це зіграло злий жарт з фермерами, які не мали стимулу розвивати своє виробництво за європейським зразком. Після 2014 року це закінчилось. Потім повномасштабне вторгнення.
Центр виробництва плодо-овочевої продукції сміливо можна назвати Південь України.
І треба визнати, що війна кардинально вплинула на поточний стан розвитку даної галузі. Тож тепер потрібно багато часу для того, щоб перейти на рейки європейського виробництва. Таку ж історію проходила Грузія після агресії з боку рф.
