Близько 95% сільськогосподарських земель в Аргентині обробляється за допомогою технології no-till, завдяки цьому в країні в 3 рази зросла продуктивність рослинництва.
Прямий посів — це виробнича система, яка об’єднує цілий комплекс технологій:
- сівби;
- моніторингу рослин;
- внесення добрив;
- генетичної модифікації для підвищення врожайності.
Потрібно розуміти, що урожайність може падати протягом 3 чи навіть 5 років після впровадження технології. Це зумовлено тим, що ґрунти в цей час починають відновлюватись і функціонувати як повноцінна екосистема.
І хоча врожайність падає кілька років, завдяки зменшенню собівартості вирощування культури — економічний ефект такого падіння збалансовується.
Використання no-till запобігає:
- водній ерозії;
- вітровій ерозії;
- виснаженню та ущільненню ґрунтів.
Завдяки використанню системи прямого висіву без обробітку ґрунтів — вони після відновлення фактично не виснажуються, а врожайність зростає.
Особливості застосування no-till
Технологія передбачає повне покриття поля стернею, що утримує вологу і відновлює вміст органіки в ґрунті. Наступний крок — перед початком сівби потрібно зібрати торішні рештки та рівномірно розкидати по полю.
Для технології прямого посіву потрібно три базові машини:
- сіялка;
- оприскувач;
- комбайн.
Техніка для обробітку землі не використовується, що знижує витрати на її утримання та заробітну плату робітникам.
Для того, щоби запобігти ущільненню ґрунту використовують техніку з :
- шинами низького тиску;
- широкими шинами;
- подвійними або потрійними колесами;
- гусеницями замість шин.
Хоча технологія підвищує врожайність та зберігає родючість ґрунту, її вважають досить складною для впровадження через багатофакторність навколишнього середовища. Серед недоліків no-till можна зазначити такі:
- зростання кількості бур’янів та шкідників і відповідно витрат на ЗЗР;
- надмірна зволоженість верхнього шару ґрунту;
- перенасиченість жнивними залишками;
- збільшення норм висіву;
- технологія може бути застосована тільки на рівнинних полях;
- накопичення амонійного азоту, що може вразити корінну систему рослин;
- довгий процес переходу;
- надмірна норма випадання опадів або її недостатність;
- складність технології та необхідність її точного дотримання;
- не може бути застосована у вологих кліматичних зонах.
Внесення добрив в системі прямого посіву
При вирощуванні сільгоспкультур за цією технологією виникають традиційні питання щодо добрив: яке, коли і якою системою вносити. Для повноцінного функціонування системи no-till потрібно досягти стабільного балансу між вуглецем, який дає рослинам енергію, і азотом, який їх живить.
Фосфорне добриво використовується як стартове і його вносять при сівбі, а азотне: частину під час висіву, а частину — під час вегетації. Також рекомендується використовувати додаткові добрива на основі мікроелементів.
Дві концепції добрив:
- польовий баланс — не давати більше необхідного мінімуму і використовувати ті поживні речовини, що містяться у ґрунті;
- технологія інокуляції — внесення живих мікроорганізмів, що допомагають отримувати та зв’язувати азот з повітря.
Використання технології no-till в областях України з посушливим кліматом допоможе підняти в них врожайність та розв’язати питання нестачі опадів через утримання вологи в ґрунті.
Інша проблема, яку може вирішити no-till, — освоєння 6,5 млн га деградованих або непродуктивних сільськогосподарських земель.
Питання популяризації цієї технології піднімалося на круглому столі “No-till: бути чи не бути?”, який відбувся 6 грудня в прес-центрі AgroGeneration.
Тут можна подивитись матерыал про strip-till.