Українські аграрії в умовах війни: праця попри втрати, інфляцію, блекаути

13 декабря 2022 в 12:20

3258

Українські аграрії в умовах війни: праця попри втрати, інфляцію, блекаути

Нині збитки, завдані агросектору України внаслідок активних бойових дій, обчислюються мільярдами доларів. Через вторгнення рф аграрії зіткнулися з ризиками, які підірвали рентабельність виробництва та ускладнили виживання агробізнесу. Попри різносторонню підтримку сільгоспвиробників розглянемо реальне становище аграріїв, які не знають як звести кінці з кінцями.


В Україні дев’ятий місяць триває повномасштабна війна, яку розв’язала кривава росія. Військові дії на території нашої держави завдають нищівних руйнувань економіці. 

На українських полях цього року зібрали 26,6 млн т пшениці (Bloomberg) по всій країні, з них 5,8 млн — на окупованих рф землях. Таким чином, майже чверть української пшениці вирощується на захоплених москвою територіях. За оцінками аналітиків NASA (Bloomberg), країна-мародер зібрала на окупованих територіях пшениці на $1 млрд. 

Скільки зерна із зібраного врожаю було продано росією – неясно. Оцінити ці цифри важко, оскільки відправники вантажу часто приховують походження вантажів. 

Крім того, російська армія цілеспрямовано спалює українські поля. За даними оперативного штабу з фіксації екологічних злочинів росії при Держекоінспекції, з початку війни зафіксовано 3000 пожеж на площі понад 1,5 млн га, з них більше третини, або 690 000 га, — це сільгоспземля, ще 270 000 га — лісові угіддя.

Попри те, що в Україні запущені державні програми кредитування аграріїв, не всі можуть їх отримати. Окрім того, що фермери не змогли продати тогорічний врожай, так ще й цьогорічний немає де зберігати. Внаслідок воєнних дій країна втратила 13 млн тонн елеваторних потужностей. Аграрний ринок вже відчув значний дефіцит місткостей для зберігання зерна (враховуючи кількість залишків торішнього врожаю — до 20 млн тонн). Орієнтовно 15% елеваторних потужностей наразі не контролюється. 

Блекаут: як агровиробники воюють з темрявою

Внаслідок постійних ракетних обстрілів нашої держави додалися проблеми з електропостачанням, які негативно вплинуть на різні сфери сільського господарства. Наприклад, через віялові відключення в птахівництві відбувається скорочення виробництва. Виробники заморожених ягід перевозять товари до Польщі та розподіляють по регіонах України. Молочні компанії готові самостійно купувати генератори. Однак у випадку молокозаводів мова йде про потужні генераторні установки, які не всім по кишені. є фінансово складно навіть для успішних заводів. Виробники і переробники свинини запасаються генераторами, намагаючись протриматись на плаву. Сьогодні без електроенергії не можуть нормально функціонувати елеватори, що загрожує продовольчою катастрофою.

На півдні та сході країни аграрії знаходяться на межі втрати свого бізнесу. Хтось взагалі повністю або частково втратив техніку, виробництво, будівлі, у когось згорів врожай або досі гниє у полі. До того ж через воєнний стан та жорсткі обмеження на агросектор у державному бюджеті на 2023 рік кошти не виділено. Однак сільгоспвиробники попри все намагаються вижити власними силами.  

Тож розгляньмо реальне становище українських аграріїв, чий бізнес постраждав внаслідок війни. 

Тортури, врожай, що згнив і намагання відновити бізнес: історія фермерського господарства “Золота осінь”

Фермерське господарство “Золота осінь”, Андрій (з цілью безпеки прізвище аграрія поки не розголошуємо).  

До російського вторгнення наше господарство успішно та динамічно розвивалося. Проте дата 24 лютого 2022 стала переломною у житті кожного українця. Російське вторгнення призвело не лише до зменшення виробництва зернових, олійних та овочів, а й згубно вплинуло на експорт сільгосппродукції. 

У кожного фермера в окупації своя трагедія

Росіяни окупували смт Калинівське в Херсонській області з 19 березня по 10 листопада 2022 року. Місто та область зазнало великих руйнувань від ударів армії рф. Режим окупації іноді жорстокіший, аніж спроби загарбання. Наше фермерське господарство ФГ “Золота осінь” пережило російську окупацію, зазнало величезних як фінансових втрат, так і матеріальних. У кожного фермера в окупації своя трагедія. На жаль, щось вивезти чи релокувати ми просто фізично не встигли. 

Техніку, яку окупанти не змогли вкрасти — просто розбили або пограбували. Вони намагалися максимально все знищити. Вирвали монітори, дроти, бортові комп’ютери з усіх тракторів, комбайнів, колеса познімали. Нічого не вціліло.

Зруйнували сільськогосподарський комплекс, пошкодили адміністративну будівлю і критий тік,  де зберігався торішній врожай і техніка.

Понівечили чотири трактори, сім комбайнів, які посікло від вибухів і вони не підлягають ремонту. А інша частина техніки просто спалена або пошкоджена — сівалки, культиватори, розпушувач ґрунту.

Росіяни вкрали шість нових зерновозів MAN з причепами, зовсім новий екскаватор, 70 куб. дизпалива і 10 куб. бензину. Вивезли десятки тонн селітри, енну кількість дорогих засобів захисту рослин, які ми закупили і планували розвести по філіалах. 

Крім того, на господарстві був великий об’єм посівного матеріалу елітних гібридів соняшнику і пшениці.

Можна скільки завгодно сміятись з викрадених пральних машин та унітазів, але російські окупанти сьогодні грабують найголовніше в українського фермера — сільгосппродукцію. І це вже питання не лише внутрішнє, а й міжнародне. Адже крадучи наше зерно, вони спонсорують продовольчу безпеку росії, держави-спонсора тероризму. 

П’ять тисяч гектарів озимих зернових гниють у полі

До війни було посіяно 5 тисяч гектар озимих культур (рапс, зернові), які сьогодні, на жаль, гниють у полі й нам не вдалося їх зібрати. Навіть після деокупації не можемо зайти в поля, щоб підготувати їх до зимування (орати, дискувати), адже все заміновано. Не вистачає сьогодні працівників ДСНС, щоб розмінувати земельні ділянки. 

Щодо стану полів — складно сказати. Деякі ділянки горіли внаслідок обстрілів, проте точної інформації не маємо. 

Після деокупації на юридичному рівні фінансові втрати наших господарств становлять мільйони доларів.

Поки що допомоги від держави не отримували. Податки сплачуємо по можливості, фінансове становище дуже складне. Єдине — на кредити дали відстрочку. Нам вдалося привезти експертів на фермерські господарства, щоб документально зафіксувати втрати внаслідок тимчасової російської окупації для отримання державної компенсації.

П’ять днів росіяни тримали у полоні нашого директора — палили руки й ноги 

На щастя, нашим працівникам вдалося виїхати. Ніхто не постраждав, крім нашого гендиректора. 

У квітні, на жаль, нашого керівника господарства росіяни тримали в полоні п’ять днів. Голова сільради Євтушенко почав співпрацювати з росіянами. Розповів окупантам про всіх підприємців, які є в селі та “здав” прізвища АТО-шників. 

У перші місяці війни, на жаль, були великі проблеми з продовольством у селі. Наш директор дав розпорядження молотили зерно на борошно і давати людям. Після захоплення окупантами наших господарств, працівники залишили територію. Потім голова сільської ради, колаборант обманом змусив нашого директора приїхати на підприємство, бо нібито росіяни без нього не хочуть видавати односельчанам муку. До того ж неодноразово наголошував, що окупанти не мародерствують і нібито поводяться як люди. А насправді вони грабували все, що бачили. Вивозили з наших господарств зерно, паливо, ЗЗР і т.д. 

І все ж таки голова сільради переконав директора приїхати туди, після чого його схопили росіяни й тримали в полоні. Він піддавався катуванню. Вибивали з нього гроші та звинувачували у шпигунстві, буцімто він співпрацює зі СБУ. Палили руки й ноги. Внаслідок знущань були переламані ребра. Отримав черепно-мозкову травму. На щастя, небайдужі люди допомогли йому врятуватися. Лікувався в Одесі. Йому зробили пересадку шкіри. Досі  знаходиться на реабілітації та намагатиметься поступово повернутися до роботи.  

Посівну кампанію на окупованих підприємствах взагалі не здійснили. У кредиті нам відмовили у зв’язку з тим, що поля знаходяться в прифронтовій зоні. Довелося “витягувати” все своїми силами. У Баштанському районі розташовані наші поля, які, на щастя, не зазнали окупації, тож намагалися їх засіяти, щоб отримати хоч якийсь врожай. Фінансування на всі потреби господарств не вистачало, тому доводилося купувати насіння, ЗЗР і добрива під урожай. 

Люди боялися працювати через постійну загрозу ракетних обстрілів 

Жнива були дуже складними. Люди боялися працювати через постійну загрозу ракетних обстрілів. Доводилося залишати поля і їхати додому. Зберігати продукцію було ніде. Частину вивозили на елеватори, а частину і залишили на зберігання. Як і всі українські аграрії — чекаємо кращої ціни. Адже уявіть собі, під час жнив елеватори купували тонну ячменя за 1600 грн. Потім взагалі ціна впала до 900 грн. При тому, що торік під час жнив приймали 4000-5000 грн за тонну, коли ціна в принципі найдешевша. І це ще не враховуючи логістику. Цьогоріч — це одна з найбільших проблем аграріїв. До того ж долар злетів у ціні. 

Попри все ми зберегли всі робочі місця. Хтось поїхав жити за кордон, на жаль. Однак ми продовжуємо працювати. 

Нині агробізнес на порозі великих змін. Тепер аграрії дедалі активніше переглядатимуть й оптимізуватимуть технологічні карти. Більш того, у сівозміні стовідсотково будуть корегування. Про наступний урожай 2023 року взагалі поки складно щось сказати, адже все залежатиме від наявних ресурсів і невідомо, коли закінчать розмінування полів.     

Вижити попри відсутність реальної підтримки від держави: історія аграрія Миколи Тарасенка  

У 2021 році ми отримали високий врожай зернових. Будували плани. Хотів замінити стару техніку на відносно нову. Зібрали зерно, насіння соняшника і поклав на зберігання до найкращої ціни. Раптом 24 лютого зло увірвалося в наш дім, в нашу країну. Життя кожного українського фермера кардинально змінилося і потрапило в нову реальність. Скажу відразу, що думок тікати за кордон не було ні в кого з мого оточення. Весь час були на зв’язку з працівниками. Однак вже в перший тиждень війни одна людина пішла в тероборону, а інший на фронт, оскільки ми знаходимося в прифронтовій зоні. 

Земля — це наш основний і єдиний хліб

Протягом першого місяця були різні думки: паніка, що робити з бізнесом, куди дівати продукцію, де брати паливо і т.д. Добре, що українські аграрії завжди все роблять заздалегідь. Адже знаючи про тенденцію сезонного зростання цін на матеріальні ресурси, ми закупили все для проведення осінніх польових робіт ще влітку. Тож до весняних робіт ми відносно були готові. Посівна кампанія пішла, звісно ж, не за планом. Однак до блокади морських шляхів і постійних бомбардувань неможливо підготуватися. 

На всьому довелося економити. Оскільки обігових коштів просто не було. Хотів отримати кредит. Зібрав усі потрібні документи. Ніякої заборгованості не маю. Приїхав у Ощадбанк і отримав відмову через те, що Миколаївська область знаходиться у прифронтовій зоні. 

Як цікаво, значить Київська, Вінницька, Дніпропетровська, Рівненська й Одеська області отримали пільгове кредитування, а ми — ні. Ну йо-майо. Лише пишуть про те, щоб не співпрацювали з окупантами. 

А що  робити тим, хто в окупації, хто втратив все або хто знаходиться в сірих, червоних і жовтих зонах, хоча бойові дії відбуваються поруч. Але періодично прилітає і нам, і на поля. Нещодавно спілкувався з колегами по агросфері, то всі настільки обурюються підтримці тих фермерів, у яких немає засухи на полях, пшениця не згоріла і немає війни на земельних ділянках. Цікаво, а що робити іншим?! Коротше кажучи, разбирайтесь як хочете. Якось так і робили: щось купували під урожай, а щось у борг. 

У березні приїжджали французькі журналісти до мене, аби максимально детально висвітлити проблеми українських аграріїв. Дуже сподіваємось і віримо в міжнародну підтримку. 

Жнива. Логістика з’їдає всі наші гроші

Оскільки мої поля знаходяться за 5-10 км від територій, які були тимчасово окуповані до листопада цього року, то жнива видалися надзвичайно складними. Працівники боялися виїжджати в поле, оскільки кожні пів години були “прильоти” від російських окупантів. І ніхто не знав куди саме прилетить і чи вдасться повернутися додому. Тож доводилося кожного дня ризикувати й робити роботу. 

Отож ми збирали врожай під обстрілами, бо треба було за щось прожити зиму і посіяти на наступний рік. Доводилося обережно об’їжджати ракети в полі і продовжувати збирати врожай. Адже земля — це наш основний і єдиний хліб. 

Крім основних проблем, додалася ще й логістика, яка "з’їдає" всі наші гроші. У серпні держава запустила роботу Державного аграрного реєстру для допомоги аграріям. Але! Зареєструватися там — це щось зі сфери фантастики. Два місяці не вдавалося через постійні якісь проблеми з сервером. Так допомога мимо мене і пройшла. Єдине, що вдалося отримати допомогу на початку березня від держави у розмірі 6500 грн у рамках програми єПідтримка через портал Дія, оскільки знаходжуся в прифронтовій зоні.  

У нашій області взагалі цікаво надають допомогу аграріям. У жовтні сільгоспвиробникам Баштанського району Миколаївської області повинні були безплатно надати насіння у вигляді гуманітарної допомоги. Однак тут є важливий момент — коли і як анонсували про цю новину. Просто надіслали фотографію, де написаний текст і вказано довгу електронну адресу гугл-форми для реєстрації о 10.00 ранку. А вже о 14.00 форму закрили. Звісно, в аграріїв є час сидіти і вводити величезну адресу гугл-форми (http// і так далі), щоб отримати насіння. У цей час усі працюють у полі, а тим паче коли то ракети летять, то з градів обстрілюють. Смішні люди працюють у тих держорганах, їй-богу. 

Ціни на сільгосп запчастин виросли мінімум у два рази

Ще одна проблема для аграріїв Миколаївщини — це дефіцит запчастин для сільськогосподарської техніки. Адже до війни основними імпортерами були такі країни, як Білорусь і рф. Крім того, внаслідок створеного дефіциту ціна на запчастини до сільськогосподарської техніки продовжує зростати. Наприклад, до війни вартість звичайної трубки для насоса, умовно кажучи, складала 60 грн, то сьогодні всі 120-150 грн. Тобто, ціни виросли на все мінімум у два рази, а подекуди в 2,5.. За вартість палива я взагалі не буду нічого говорити. І це ще ж потрібно пайовикам сплатити орендну плату. А де на все брати гроші — риторичне питання. Для прикладу, станом на червень 2022 року агропродукцію зернових елеватор “Прометей” (Миколаївська обл.) купує за ціною 1530 грн/т і безготівковий розрахунок — 1710 грн/т.  

Проведемо розрахунки: продаємо продукцію по актуальній ціні — 1530 грн/т х 40 тонн (умовно) = 61 200 грн отримує аграрій всього-на-всього. 

Умовно кажучи, аграрій вклав 150 000 грн з надією компенсувати ці витрати, одержати дохід і успішно провести наступну посівної кампанію. Проте отримав лише величезні збитки, які склали -88 800 грн. Сільгоспвиробник абсолютно нічого не заробив і залишився “по ту сторону системи координат”. Для порівняння давайте уявімо, якщо аграрій продав би продукцію цьогорічну по торішній ціні, тобто, по 6800 грн/т х 40 тонн = 272 000 грн. Різниця відчувається суттєво, чи не так!? 

Російські окупанти масово вчиняють екоцид на українських полях

Періодично на мої ділянки прилітали ракети, які досі стирчать у землі через брак саперів сьогодні. Разом із забрудненням атмосферного повітря під час війни відбувається забруднення ґрунтового покриву. Російські окупанти масово вчиняють екоцид на наших полях. Зокрема, внаслідок переміщення важкої військової техніки, вибухів та пожеж в природних та агроекосистемах виникають різні види деградації ґрунтового покриву: перемішування ґрунтових горизонтів, порушення верхнього родючого шару, переущільнення ґрунтових горизонтів, хімічна деградація, вигорання ґрунтів тощо. 

поле фермера, де гризуни масово пошкоджують озиму пшеницю 

Я навчався в Національному аграрному університеті й чудово розумію які наслідки несуть ці дії для наших земель. Відповідно це загроза як українській, так і світовій продовольчій безпеці. Як наслідок підриву резервуарів з пальним відбувається забруднення нафтопродуктами ґрунтів. Таке ж забруднення відбувається в місцях технічного обслуговування військової техніки. При вибухах ґрунти зазнають забруднення вибуховими речовинами та засмічення залишками засобів ураження, різноманітної військової техніки та уламковим матеріалом який роками будемо збирати на українській землі. 

Через брак обігових коштів довелося відмовитися від добрив 

Цьогоріч довелося відмовитися від добрив, бо навіть у борг чи під урожай вже не дають аграріям, а обігових коштів не вистачає. Ніхто не знає який буде врожай на наступний рік. І тим паче, що буде з ціною, враховуючи ріст долара. Та ще й погода зовсім не сприяла швидкій посівній озимих. Трактор до тижня не міг зайти в поле. 

До того ж, на осінь додалася ще одна проблема цьогоріч — це мишоподібні гризуни, які знищують озимі зернові. Враховуючи здатність мишоподібних до швидкого розмноження та міграцій, наявність кормів чисельність їх зростатиме, тож тримаємо посіви озимих під постійним контролем. На полях вже були проведені відповідні заходи, а саме розкладання зернових принад дозволеними родентицидами, оскільки  наявність жилих колоній на гектар становить 10-15 жилих колоній на гектар. В цілому, зима цьогоріч буде дуже складною не тільки для аграріїв, а й взагалі для всіх сфер економіки.

Врожай знищено, кредитів не видають: історія фермерського господарства “Володимир”

У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну взагалі не було розуміння чи є сенс виходити в поле.

До 24 лютого 2022 року господарство здійснювало свою діяльність за планом. Планували весняні польові роботи. Звісно, у повітрі “висіли” новини про війну, але не було часу займатися популізмом. Готували техніку до посівної кампанії. Однак четвер 24 лютого 2022 року перевернув все догори дриґом. Звісно, що до такого ніхто не був готовий. Навіть подумати про таке не могли. Однак сталося що сталося. 

Перша реакція — це паніка, страх і незрозуміло що буде. Наступний крок — прийняття ситуації й чіткий план дій як зберегти сім'ю та вижити господарству. У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну взагалі не було розуміння чи є сенс виходити в поле. Адже жити під окупацією ніхто не хотів.  

Проаналізувавши стан справ підприємстві, почали збирати всі необхідні документи для отримання кредиту в Ощадбанку, оскільки цей банк один із перших надавав кредитування на початку війни. Адже резервних коштів не вистачить на всі необхідні процеси. Та, на жаль, у наданні кредиту було відмовлено через те, що господарство знаходиться в прифронтовій зоні. 

Крім того, ще ж потрібно було сплачувати податки, які ніхто не скасовував. Хоч у новинах зазначили, що можна не платити поки, але в Законі України прописано, що лише штрафних санкцій не буде. Тож платити все одно треба. 

Наша сільгосптехніка знаходиться в лізингу і ніяких поблажок нам не надавали. Звісно, сплачуємо по можливості, хоч терміни і прострочені вже. Пайовики також чекають свої гроші. А де взяти ті гроші — ніхто не знав. Ще й продукцію ніхто не приймав, а якщо й приймали, то гроші не видавали через стан у країні. Та й здавати продукцію по тій смішній ціні, яку пропонували не було сенсу взагалі. 

Весняна кампанія видалася найгіршою за всі часи господарювання — курс долара підскочив, і ціни на паливо, на добрива, на хімію, на насіння теж піднялися у два-три рази. Так ще й додалися ракетні обстріли, постійний страх і т.д. Однак все-таки ризикнули й засіяли поля на фоні періодичних “прильотів”. 

Жнива під обстрілами

Через несприятливі погодні умови та інші фактори, які є наслідками повномасштабного вторгнення, зменшилась середня урожайність. Цього року кожен новий етап у виготовленні зернової продукції — це новий виклик для нас усіх. Навесні поля доводилось засівати попри обстріли, влітку — збирати врожай, який періодично горить через обстріли росіян і знаходити нові способи обробляти попри дефіцит добрив, восени — збирати зерно попри замінованість, а тепер новою проблемою стало саме зберігання зерна, що знатно б’є по кишені. Не кажучи вже про космічні ціни на транспортування продукції. 

Логістика — це взагалі хронічний головний біль сьогодні кожного аграрія. Якщо до 24 лютого логістичні витрати на тонну зерна з центрального регіону до портів Одеси становили близько $30, то зараз вартість логістики до портів сусідніх країн сягає $170-180.

За відсутності повноцінного експорту в Україні швидко вичерпаються потужності зерносховищ. Крім того, низькі темпи експорту та нестача сховищ вже призвели до втрати частиною аграріїв урожаю, часто зібраного під обстрілами. Це безперечно завдало нищівного удару по галузі: працівники не отримують зарплату, пайовики – орендну плату, а самі аграрії відмовляться сіяти. На це просто не буде грошей. 

Російські окупанти знищили понад 300 тонн сільгосппродукції зібраного врожаю

Нарешті зібравши цьогорічний врожай, мали надію, що вдасться його зберегти й продати. Проте російські окупанти вирішили інакше — з п’ятого на шосте вересня прилетіла ракета на моє господарство, внаслідок чого було знищено склади, де зберігалося 300 тонн зерна. Якщо порахувати у грошовому еквіваленті — це понад 2 млн грн фінансових втрат. На щастя, ніхто з працівників не постраждав, лише худобу привалило плитами. Продукції просто немає.

залишки сільгосппродукції та руїни зруйнованого складу фермерського господарства "Володимир" 

вирва від бомби 

В Україні осіння посівна була найскладнішою за всі часи роботи в сільському господарстві. Аграрна галузь, яка до повномасштабної війни забезпечувала понад 40% експорту, зараз перебуває на межі виживання. Якщо не буде ніякої допомоги, то без прикрас кажу, що аграрії не виживуть просто. Однак ми продовжуємо працювати на полях, де все ще залишаються міни російських окупантів. Адже земля для аграрія — це основний дохід. 

Проте прогнози, на жаль, не надто оптимістичні. Агросектор стоїть перед колапсом, наступний рік буде гірший за цей. Якщо весняну посівну аграрії ще витягнули, то зимову чи весняну середній бізнес може не подужати й відмовитися засівати деякі площі, пустивши їх під "пар".

Посівна під вибухами: історія аграрія Олега Загорельського 

До повномасштабного вторгнення робили все, чим займались останні роки — вирощували українське зерно, збирали врожай. Планували оновити сільськогосподарську техніку. Думали як збільшити врожайність. А потім в один момент все змінилось. Миколаївщина, як і вся країна, на певний час завмерла, не знаючи, чого очікувати. Але сільське господарство нелегко поставити на паузу, бо фермерам треба засівати поля, обслуговувати техніку, корів годувати й доїти, кудись реалізовувати продукцію. 

Четвер 24 лютого кардинально змінив життя кожного українця. Спочатку, напевно як і у всіх, почалась ця перша істерика, страх. Що робити? Куди бігти? Потім усвідомлення, що, на жаль, підтвердився найгірший сценарій для країни з тих можливих варіантів. 

Успіх весняної посівної у 2022 році було реалізовано виключно завдяки минулорічній підготовці  

24 березня російські окупанти обстріляли Явкинську громаду в Миколаївській області, внаслідок чого касетний снаряд прилетів на наше господарство. Посікло техніку — комбайн (скло, жатка), причіп, ворота, склад, легковий автомобіль і повністю знищено п’ятикубову бочку з паливом. Від вибуху вщент згорів трактор Bizon, який власноруч збирав за допомогою креслень понад сім років. На щастя, всі вціліли.

трактор Bizon, який згорів вщент після обстрілу росіян

комбайн, який зазнав руйнувать внаслідок російського ракетного обстрілу

російська ракета, яка прилетіла на господарство 

На жаль, у кредитуванні було відмовлено через те, що знаходимося в прифронтовій зоні. Зареєструвався в Державному аграрному реєстрі з надією, що вдасться отримати хоч якусь підтримку. Проте отримали таку ж відповідь, що й про кредит — сіра зона, кредити не надають. Короче кажучи, виживаємо як можемо. Єдине, що вдалося отримати — це фінансово надали кошти від товариства Червоний Хрест і в рамках програми єПідтримка у розмірі 6500 грн для підприємців та аграріїв, які знаходяться близько до лінії фронту. Успіх весняної посівної у 2022 році було реалізовано виключно завдяки минулорічній підготовці. 

Щодо фінансових втрат, то складно сказати. Машину Volkswagen B5 купували за $5500. Трактор Bizon, який він власноруч збирав понад 7 років за спеціальним кресленням — $6000. Все інше — радіатори, скло в комбайн і в дім, паливо, склад і т.д. дуже складно порахувати. 

особистий автомобіль аграрія після обстрілу росіян

 

уламки російського касетного засобу ураження 

Посівна проходила під постійними вибухами

Посівна проходила під постійними вибухами поруч з нашими полями. Періодично прилітало і на земельні ділянки, проте, на щастя, не всі ракети вибухали. Деякі досі стирчать у полях, тому що працівники ДСНС не встигають знешкоджувати. Виїжджали в поле. Сіяли. Іноді були вимушені все кидати та їхати додому. Були кардинальні відхилення у графіках весняної кампанії. 

Не засіяними лишилося 6 га в районі Червоного Ставу, оскільки поля знаходилися близько до тимчасово окупованих територій росіянами. Дуже великі ризики як для працівників, так і для техніки. 

Стріляють, а ми працюємо. Люди й техніка, що залучені до збирання врожаю чи посівної, можуть переміщуватися в комендантську годину за погодженням районної військової адміністрації. Жнива взагалі були дуже складними. 

Крім втрачених врожаїв, це ще проблеми з кредитуванням, обмеженим доступом до специфічної техніки та подальшим відновленням пошкоджених ґрунтів. Мало того, що поля періодично горіли від обстрілів російських окупантів, так ще й не було ціни на продукцію, місць для зберігання. Адже зазвичай ми збираємо врожай і продаємо з поля. А цьогоріч проблема зберігання зерна стала нагальною. 

Працювали роками, щоб все втратити за один день

Працювали роками, щоб все втратити за один день. Крім того, дуже прикро, що наші родючі чорноземи забруднюють важкими металами розриви мін і боєприпасів. Це у деяких випадках робить землю непридатною для ведення сільського господарства. На моїх полях були залишки ракет і  касетних снарядів. Перед тим як працювати на полі, доводилося власноруч обходити поле, а якщо знаходили снаряд, то намагалися безпечно об’їхати його. Адже саперів на всіх просто не вистачає сьогодні. А врожай чекати не буде. 

Був вимушений здавати продукцію відразу, бо окупанти обстрілювали склади з сільгосппродукцією. Тож побоювався зберігати. Відповідно наймав транспорт і вивозив продукцію на продаж. Логістика дуже “кусалась”. Адже вартість палива зросла у два рази. 

Крім того, що ціна в період жнив в принципі низька, а через війну взагалі купували зерно за копійки. Навіть не хочеться думати про те, яких фінансових втрат зазнало господарство через це. Цього сезону ще викладаємося по максимуму, як звикли, бо всі основні засоби виробництва закупили ще до війни. Проте я налаштований не дуже оптимістично. Планувати щось неможливо.  

Однак українські агровиробники-герої продовжують свою справу, відновлювати роботу попри війну та пристосовуються до нових умов. Роблять усе, аби врятувати світ від голоду та допомогти Україні перемогти ворога. І вони потребують допомоги вільного світу. Усі сільгоспвиробники розуміють, яка ситуація в країні, чекають закінчення війни, бажають перемоги нашим ЗСУ і настав мир. 

Війна росії проти України – це загроза всьому світу.

Матеріал підготовлений за підтримки Фонду незалежних журналістів Східної Європи.

Заметили ошибку? Выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить нам.

AgriGeek

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

bn

Вверх