Природні та штучні проблеми українського свинарства

9 июня в 18:00

1635

Природні та штучні проблеми українського свинарства

Проблеми українського тваринництва давно набули системного характеру. Висока вартість кормів і ветпрепаратів підвищує собівартість вирощування тварин, ростуть ціни для переробних заводів, падає маржинальність. Вирішити проблему в черговий раз намагаються підвищенням ціни для споживача.


Навіть в докризовий період подібна схема не працювала. Постійне підняття ціни призвело до того, що споживання свинини українцями за 5 років знизилось з 25 до 15 кг на рік. На ринку існує альтернатива у вигляді курячого м'яса, і споживачі, втомлені від постійного подорожчання, готові змінювати свої смаки.

У цих умовах виробництво курячого м'яса щорічно збільшується на 10%, а споживання на душу населення за той же п'ятирічний період зросло з 21 до 25 кг на рік.

Показова ситуація відбулася в березні, в перший місяць карантину. Тоді стався спекулятивний підйом цін на свинину для переробних підприємств з 45 до 52 грн. Це спричинило підвищення роздрібної ціни і падіння попиту, після цього виникло стрімке падіння ціни з 52 до 40 грн. Попит від м'ясопереробних підприємств впав на третину. В результаті від підвищення ціни програли всі учасники ланцюга виробництва.

Ми оточені профіцитними країнами, які виробляють продовольства більше ніж споживають, і Україна буде розглядатися ними як ринок збуту. У нинішньому стані, коли звикли вирішувати проблеми шляхом підвищення ціни, підприємства не зможуть конкурувати з іноземними виробниками через високу собівартість виробництва.

Молочні підприємства вже зіткнулися з цією конкуренцією, виробники свинини поки не відчувають її, але лише через світовий дефіцит свинини. Іноземним виробникам простіше постачати свинину великими партіями в Китай, ніж до України.

Але рано чи пізно ситуація зміниться і як виробники свинини будуть конкурувати з іноземними підприємствами, якщо програють внутрішній ринок м'яса птиці? Єдиний вихід — зменшення собівартості виробництва, а для цього спочатку потрібно розібратися в причинах її витратності.

Проблеми галузі

Проблеми перевитрат в тваринництві типові для різних підприємств по всій країні:

  • перевитрата на корми і ветпрепарати (сумарна перевитрата галузі — 8 млрд гривень);
  • насиченість ринку фальсифікованою продукцією;
  • помилки в технології (невміння виробників оптимізувати виробничий процес, рахувати витрати і т.д.);
  • відсутність підтримки держави.

Потрібно шукати способи підвищення ефективності і конкурентоспроможності. Але галузеві асоціації удають, що проблема не в технології, а в низькій ціні продукції. У Європі виробництво птиці і свинини приблизно однакові по затратності. В Україні оптимізована робота птахоферм, а малі та середні підприємства виробники свинини закриваються сотнями, щорічно зменшується поголів'я свиней.

Неконтрольований ринок препаратів

Український ринок кормів і ветпрепаратів наповнився фальсифікатом. Особливо критична ситуація з кормовими добавками (фальсифікат понад 50%). Навколо свинарства утворилася система бізнесів, які отримують надприбутки за рахунок того, що виробники не контролюють собівартість, і ніхто їх цьому не вчить.

Перевитрати

Собівартість вирощування сьогодні перевищує 40 грн (у когось і до 50 грн), ринкова ціна закупівлі для переробки 45 грн. Хтось працює в нуль, хтось взагалі в мінусі.

Одна з причин чому виробників ніхто не вчить працювати ефективніше — це проблема малих і середніх підприємств. Великі вертикально інтегровані виробники з власними потужностями виробництва і переробки мають собівартість вирощування менше як 30 грн.

Помилки технології

Нормативна собівартість вирощування на сухих кормах — 25 грн. Вирощування на рідких кормах може бути дешевше 20 грн. Рідкої годівлі в Україні сьогодні взагалі немає, а що є — не відповідає технології і суперечить самому сенсу підходу. Виробники готують корми, розбавляючи водою комбікорм з якісних зернових. Собівартість виробництва збільшується в той час як весь сенс в її зменшенні.

Споконвіку свиней в Україні годували відходами. Зниження собівартості в Європі сталося завдяки тому, що 20 років тому, коли зароджувалося виробництво біоетанолу, з'явилися дешеві відходи. Сенс рідкої годівлі пропадає, якщо використовувати комбікорм, а не відходи; суху кукурудзу, а не карнаж і т.д.

Відсутність підтримки

Дев'ять років не запускаються компенсації для свинокомплексів постраждалих від АЧС. Відсутність компенсації автоматично запускає нелегальний ринок інфікованих свиней, що позначається на прибутковості і головне, на довірі покупців. Це призводить  до зниження попиту на продукцію.

Проблема штучна і не в останню чергу пов'язана з тим, що має корупційну складову. З компенсацій, які виплачуються на будівництво комплексів і на закупівлю поголів'я може заробити третя сторона. У ситуації з АЧС немає зацікавленої сторони, яка змогла б заробити з дотацій. У виробників немає лобіста, а галузеві асоціації не показали себе провідниками інтересів галузевих підприємств.

Період помилок без винесення уроків

Характерні ознаки українського тваринництва — це відсутність розвитку галузі, вдосконалення технології, акумуляції знань, пошуку помилок і роботи над слабкими місцями.

На прикладі Бразилії ми бачимо, як ці проблеми можна і потрібно вирішувати. Бразильська корпорація досліджень в галузі землеробства і тваринництва (Embrapa) фактично стоїть за тим, що Бразилія стала третім в світі експортером продовольства після США і ЄС. Перші 4 роки своєї роботи Embrapa витратила на виділення тих технологій, які не працюють. Потім фермерів навчили працювати правильно, і сьогодні ціна свинини за півтуші (забійна вага) для переробних підприємств на рівні 1 євро. У той час як в Україні від 40 грн за кг живої ваги.

Період помилок ми з успіхом пройшли. В Україні реалізовано величезна кількість тупикових технологій, які роблять неможливою конкурентоспроможність виробництва і переробки. Але перейти до наступного етапу без організації не виходить. Але чи зацікавлені великі виробники в рішенні проблем галузі?

Проблеми галузі ігноруються

В українських виробників немає досвіду у створенні сил, які будуть відстоювати їхні інтереси. Великі виробники використовують для цього галузеву асоціацію, але інтереси малих і середніх виробників вона не представляє. Створюється враження, що в існуванні малих і середніх виробників ніхто не зацікавлений. Вони витісняються з ринку, звільняючи простір для укрупнення лідерів. Швидше за все, так буде тривати, поки не складеться ситуація аналогічна ринку виробництва курячого м'яса, де 90% ринку ділять між собою 3 виробники (найбільший займає 60%). Сьогодні в країні свинарством займаються 1700 підприємств (лише 39 з них в асоціації) занадто багато гравців для монополізації ринку.

При цьому українські виробники мають у своєму розпорядженні більшу сировинну базу, ніж європейські. Свинина за собівартістю могла б бути дешевшою за куряче м'ясо. 

В Україні є великі компанії, які працюють ефективно з собівартістю виробництва до 30 грн. Але замість того, щоб поширювати досвід,  галузеві асоціації закликають підіймати ціни на продукцію.

Сьогодні українці споживають 15 кг свинини на рік, росіяни — 30 кг, білоруси — 39 кг. Навіть для задоволення внутрішнього попиту виробництво можна подвоювати. Це ринок, який може і повинен рости. І він буде рости, коли настане час.

Лобісти інтересів великого бізнесу показують ціну на свинину для споживачів в магазинах Європи і виводять з цього ефективність. Але не враховується фактор купівельної спроможності. Свинина в Швейцарії коштує дорожче ніж в Польщі, але собівартість там не вища. Тоді чому в Польщі, де рівень доходів населення в три рази вищий, ніж в Україні, ціна на м'ясо нижча в півтора-два рази?

Для виробників формується образ, що виробництво дороге. Це  для того, щоб вони залишалися неефективними і неконкурентними. Думки, що потрібно щось робити з високою собівартістю практично не озвучуються.

Штучно створена ситуація на ринку провокує зростання цін на живих свиней для м'ясопереробних підприємств. Вертикально інтегровані підприємства демпінгують, змушуючи переробні підприємства конкурувати з ціною в торгових мережах і працювати в нуль.

Технологія рідких кормів

В Україні є відходи спиртового виробництва (спиртова барда), пивна дробина, сироватка, відходи картопляного виробництва, кукурудзяний карнаж. Технологія рідких кормів здатна зробити прорив у галузі: збільшити додану вартість виробництва, переробки, знизити ціну для кінцевого покупця.

Устаткування для свинокомплексів дорожче за те, яке використовується на 20% (в середньому), але зі збільшенням попиту ціна повинна вирівнятися, можливо навіть стати доступнішою. Відпаде потреба в комбікормовому заводі — на більшості ферм в Європі кормокухня знаходиться в приміщенні де утримуються тварини. Підприємство економить на сушінні — на тону кукурудзи витрата 1,5 тисячі гривень (до 2 тисяч з кореляцією на газ).

Сьогодні ці відходи утилізуються, кукурудза сушиться, бо на сиру продукцію немає попиту.

Ключовий момент — створення технологічних рішень для виробників

Вже наступним кроком буде автоматизація виробництва і контролю витрат. Необхідна оцифровка свинарства, на кожному комплексі повинна бути спеціальна програма, яка управляє і фактично нівелює людський фактор в управлінні. Повинна контролюватися собівартість. Так працюють в Європі і до цього ж потрібно прагнути нам.

Але контроль собівартості — це виявлення перевитрат, порушень технологій, зловживань, фальсифікацій та впровадження цих програм може саботуватися навіть фахівцями на місцях. Ситуація безконтрольності породила систему відкатів, зловживань, схем і сьогодні проблему вже не можна вирішити змінивши працівника, але не змінивши підхід.

Економічний ефект від впровадження системи автоматизації обліку і контролю собівартості на фермі з поголів'ям 5000 свиней (при грамотному управлінні) — 5-10 млн грн (шляхом ліквідації перевитрати).

В умовах, коли впала купівельна спроможність населення і все сильніше загострюються наслідки кризи — пора визнати, що час змін давно настав. Виробництво в країні неконкурентне, собівартість завищена і якщо це не турбує уряд і галузеві асоціації, то єдиний вихід в самоорганізації.

За матеріалами мітапу з Миколою Бабенко — засновника і директора "Центру підвищення ефективності в тваринництві" і виконавчим директором Асоціації "М'ясний галузі".

Повна версія мітапу:


Заметили ошибку? Выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить нам.


AgriGeek

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

bn

Вверх