Хряц-день: Аграрії проти дикої природи, або це вже було в Сімпсонах

21 января в 20:00

2538

Хряц-день: Аграрії проти дикої природи, або це вже було в Сімпсонах

Що поєднує вигадане місто Спрінгфілд, сільськогосподарські єврейські поселення півдня України, та, наприклад, сучасну Австралію? Припустимо, багато чого, та як щодо відповіді: збиратись гуртом та хряцати небажану фауну, захищаючи власну територію?


Як відомо, все, що вигадують люди, вже колись вигадано авторами Сімпсонів. Та коли 29 квітня 1993 року в ефірі телеканалу Fox з’явився епізод Whacking Day, або Хряц-день, більшість оглядачів почала пригадувати реальні випадки, що надихнули сценаристів. Позаяк в епізоді йдеться про протистояння людини дикій природі, ми долучились до пошуку паралелей, згадавши історичні факти боротьби аграріїв за своє благополуччя. 

Спрінгфілдський Хряц-день

Тож, в епізоді йдеться про щорічне свято насильства, під час якого містяни шикуються в шеренги та полюють на гримучих змій. Вони зганяють плазунів докупи й хряцають їх по головах спеціальними палицями. В серіалі місцеві мешканці роблять це заради розваги, та чи такими варварськими були прообрази спрінгфілдського свята?

Вигнання змій святим Патриком

Однією з перших аналогій, що згадається, буде вигнання святим Патриком змій з Ірландії. Найдавніший текст, який згадує це дійство, датований аж VII-VIII століттям. Однак відомо, що ще в III столітті Гай Юлій Солін відзначав відсутність змій на острові. Тож легенда про те, як змії напали на Патрика під час сорокаденного голодування, але були звернені на втечу і переслідувані до самого моря, може містити дещо перебільшену версію звитяги Патрика. Підстав думати, що в післяльодовиковій Ірландії колись справді мешкали змії — немає.

Побиття собак католиками в Британії

Інша аналогія також пов’язана з церквою (і вона така остання), а саме з Днем Святого Луки. Цього разу невинуватими жертвами виступають собаки, та чи такими вже невинуватими? Тож, історія така. Одного разу священник в йоркському католицькому соборі випадково впустив з рук євхаристію, яку схопив і з'їв (за іншою версію втік зі шматком м’яса) собака. Миряни негайно вбили винуватця, а всіх його побратимів, на згадку про святотатство, почали щороку бити 18 жовтня в День Святого Луки. Такий само звичай існував і в Манчестері, проте святкувався в перший день ярмарку. Які причини для своїх звірств вигадали манкуніанці невідомо, проте собаки в той час давали чимало приводів. Відомо, що вірян у XVIII-XIX століттях пускали до церкви з собаками, яких подекуди доводилось заспокоювати, коли вони відмовлялись поводитися чемно і здіймали галас. Спеціально для цієї місії в церковному штаті був спеціальний служка з батогом. 

Перші поселенці проти гримучих змій

Практика побиття саме гримучих змій існувала в Сполучених Штатах не одне століття. Таким чином поселенці відвойовували у дикої природи місце для безпечного існування. Записи свідчать, що в Істчестері, штат Нью-Йорк, з 1665 року знищенню гримучих змій присвячували окремі дні. Спеціальний міський наказ зобов'язував мешканців щороку навесні збиратись на полювання. Традиція тривала щонайменше до 1775 року.

Під покровом темряви

Історії ворогування з фауною продовжились і у XX столітті. Несподіваного ворога у вигляді кролів отримали мешканці регіону Пилового Казану, зокрема території Західного Канзасу. Велика Депресія та пилові бурі 30-х років виснажили регіон, тож протистояння видів перетворилось на справжню битву на виживання між аграріями і кролями. 

Пиловим Казаном називають території Техасу, Оклахоми, Західного Канзасу та значної частини Колорадо та Нью-Мексико, які впродовж більшої частини 30-х років потерпали від одного з найбільших стихійних лих XX століття, страшних пилових бур. Великі рівнини були спустошені вітрами та спекою, тож задля виживання численні зграї диких кролів почали свої набіги на поля місцевих аграріїв. Дивовижна швидкість розмноження (до восьми дитинчат щомісяця) та відсутність природних хижаків (які через ту саму спеку мігрували до сусідніх регіонів) призвели до неймовірного росту популяції. Кролики стали головними шкідниками. У 1935 році в 30 західних округах Канзасу налічували 8 млн кроликів, яких аграрії називали “свинями Гувера” на честь винуватця Великої Депресії.

Дуже стрімко громади почали збиратись на спільні заходи з забою кролів. Оскільки користуватись вогнепальною зброєю при такій кількості залучених осіб було небезпечно (до того ж кролів було надто багато, щоб витрачати на них дорогі набої) мешканці озброювались палицями, якими хряцали тварин. Члени груп утворювали велике коло і поступово звужували його, та спрямовували кролів до центру. Пухнастих було так багато, що зігнавши їх докупи, мисливці просто починали махати палицями, раз пораз влучаючи в кролів. 

Соціальна функція операцій на знищення

Згодом ці зібрання почали набувати деякі ознаки свята. Вони не супроводжувались бенкетами, ситуація в регіоні була надто критичною, до того ж кроляче м’ясо не вживали в їжу через страх кролячої лихоманки, проте такі зібрання стали приводом для спілкування між друзями, родичами та сусідами, яких в інші дні буря розділяла по домівках. Побиття кролів зміцнювало спільноти, які швидко розпадалися (протягом 30-х років чверть населення регіону покинула власні землі і домівки). Люди на старих фото з події усміхнені та задоволені, облави на кроликів були втечею від повсякдення. Під час найбільш успішної охоти було залучено 10 тис людей, які на площі в 8 квадратних миль вполювали понад 35 тис кроликів за один день.

За підрахунками скотарів, війна з кролями врятувала корм для 200 тис голів великої рогатої худоби. Залишки жертв пускали на корм собакам. 

Скотарі ворогують зі зміями

Після Великої депресії роль головного ворога сільського господарства з тваринного світу знов повернулась до змій. Гримучі змії кусали та травмували молодняк великої рогатої худоби в Техасі, тож починаючи з 1958 року в регіоні з’явилась традиція щорічного вбивства змій. На відміну від голодних 30-х, незмінними супутниками заходу швидко стали пиво та смажене зміїне м’ясо, тож традиція вкорінилась.

Тепер щороку мисливці шукають зміїні нори та заливають їх бензином, виманюючи тварин зі схованок. Переляканих плазунів ловлять у пастки і продають, або демонструють на фестивалі найкращу здобич, отримуючи за неї різноманітні призи. Столицею розваги залишається Світуотер — невелике місто з населенням 10,6 тис, яке кожен рік в другі вихідні березня збільшується втричі. Місцеві мешканці обирають “Міс Заклинательку Змій”, готують чілі, п’ють, їдять і танцюють в кращих традиціях Спрінгфілда.

Екологи доводять, що вбивства гримучих змій приносять більше шкоди, ніж користі. Вони більше не становлять великої загрози ані скоту, ані скотарям, та натомість приносять користь, виступаючи природними хижаками гризунів. Та поки новини для гримучих змій невтішні. Через те і виступив їх заступником сценарист Сімпсонів Джордж Мейєр, що якось зізнався, що взяв за основу вигаданого Хряц-дня справжнісіньке полювання американців на гримучих змій. 

Українські переселенці проти ховрахів

Євреї на землі Агро-Джойнт у 1920-30-х. Джерело: istpravda.com.ua

Спільні потуги аграріїв позбутися ворогів описує у своєму нарисі український письменник Майк Йогансен. На друкованих сторінках він висвітлює запекле протистояння єврейських переселенців Херсонщини та ховрахів. 

Тепер поселенці розорали степ. Смалії і суховії взялися засипати поля порохом. Поселенці кинулися на просапні культури — тоді з толоки з'явилися ховрахи, виїдаючи те, чого не засипали суховії. Добра земля в степу, та не дасться хазяйнувати.

Майк Йогансен, “Подорож людини під кепом”.

 

Суворе випробування — підкорення українського степу, “що його природа призначила на пасовище для мільйонів овець”. Їдять ховрахи посіви, а води, щоб їх виливать, нема. Треба городити криницю, треба їх ловити та “треба, щоб усі били”

Дуже старий дід в облізлім кожухові із дрюком… сидить цілий день на засідках у кукурудзі. Для чого сидить дід увесь день на засідках у кукурудзі? Дід довго длубається в кишенях і зі скорістю десятьох дюймів на півгодини добуває ганчірку. Він розгортає ганчірку, і на ній лежать п'ять пухнатеньких, жовтих шматочків вовни. П'ять ховрахових хвостиків. Сільрада постановила, щоб кожен приніс по п'ять хвостів із кожної десятини.

Майк Йогансен, “Подорож людини під кепом”.

 

Реакція суспільства

Що краще демонструє нам метаморфози в суспільстві, як не ставлення до беззахисних? Якщо британцям у XIX столітті минулось побиття собак в науку, то вже у XX столітті американську громадськість дуже обурило поводження співгромадян з кролями. Мешканцям віддалених регіонів не сподобались полювання на кроликів, які вони вважали кривавим спортом. Одні з найбільших критиків, зі Східного Канзасу, не мали проблем з кролями на своїх землях, тож не могли повірити в руйнівну силу їх набігів на поля сусідів. Як гуманну альтернативу вони навіть запропонували ловити кролів живими і відправляти на схід, на примусове переселення. Та варто було спіймати лише 1200 живих кролів та сформувати партію для відправки в Індіану, як замовлення було скасовано. 

Попри те, що настрій епізоду Сімпсонів миролюбний і також заперечує насильство над тваринами заради розваги, автори серіалу остерігалися, що він може справити протилежне враження на глядачів. Та їх сумніви були розвіяні, коли випуск було нагороджено премією Genesis Award, як “той що привертає увагу до найтемніших куточків експлуатації та жорстокого поводження з тваринами”.

Щоправда, ще одну війну він все ж надихнув…

Австралійські фермери проти жаб

Toad Day Out — день боротьби австралійської сільської громади з очеретяними жабами. З 2009 року, кожного 29 березня у Квінсленді місцева спільнота намагається зменшити популяцію інвазивного виду, який необачно імпортували у 1935 році для боротьби з жуками, що завдавали шкоди цукровим рослинам. Аж раптом вид виявився дуже руйнівними для австралійської екосистеми.

День жаб був безпосередньо натхненний Хряц-днем. Саме творці серіалу надихнули австралійців на боротьбу. Щоправда, методи місцевих мисливців більш гуманні — жаб збирають, укладають в мішки, та труять газом, вбиваючи їх швидко і безболісно. Та яке свято без призів? Діти, які спіймали найважчих жаб, отримують винагороду, так само як і школи з найбільшим здобутком.

Бо аж як не було б важко, чи лютує буря пилу за вікном, чи радянський комісар, по за які обставини в усі часи людей єднає спільна мета захисту свого господарства від зазіхань бозна-яких істот.

Заметили ошибку? Выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить нам.

AgriGeek

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

bn

Вверх