Як збільшити врожайність за допомогою технології No-till

Близько 95% сільськогосподарських земель в Аргентині обробляється за допомогою технології no-till, завдяки цьому в країні в 3 рази зросла продуктивність рослинництва.

Прямий посів — це виробнича система, яка об’єднує цілий комплекс технологій:

• сівби;

• моніторингу рослин;

• внесення добрив;

• генетичної модифікації для підвищення врожайності.

Потрібно розуміти, що урожайність може падати протягом 3 чи навіть 5 років після впровадження технології. Це зумовлено тим, що ґрунти в цей час починають відновлюватись і функціонувати як повноцінна екосистема.

І хоча врожайність падає кілька років, завдяки зменшенню собівартості вирощування культури — економічний ефект такого падіння збалансовується.   

Використання no-till запобігає:

• водній ерозії;

• вітровій ерозії;

• виснаженню та ущільненню ґрунтів.

Завдяки використанню системи прямого висіву без обробітку ґрунтів — вони після відновлення фактично не виснажуються, а врожайність зростає.

Особливості застосування no-till

Технологія передбачає повне покриття поля стернею, що утримує вологу і відновлює вміст органіки в ґрунті. Наступний крок — перед початком сівби потрібно зібрати торішні рештки та рівномірно розкидати по полю.

Для технології прямого посіву потрібно три базові машини:

• сіялка;

• оприскувач;

• комбайн.

Техніка для обробітку землі не використовується, що знижує витрати на її утримання та заробітну плату робітникам.

Для того, щоби запобігти ущільненню ґрунту використовують техніку з :

• шинами низького тиску;

• широкими шинами;

• подвійними або потрійними колесами;

• гусеницями замість шин.

Хоча технологія підвищує врожайність та зберігає родючість ґрунту, її вважають досить складною для впровадження через багатофакторність навколишнього середовища. Серед недоліків no-till можна зазначити такі:

• зростання кількості бур’янів та шкідників і відповідно витрат на ЗЗР;

• надмірна зволоженість верхнього шару ґрунту;

• перенасиченість жнивними залишками;

• збільшення норм висіву;

• технологія може бути застосована тільки на рівнинних полях;

• накопичення амонійного азоту, що може вразити корінну систему рослин;

• довгий процес переходу;

• надмірна норма випадання опадів або її недостатність;

• складність технології та необхідність її точного дотримання;

• не може бути застосована у вологих кліматичних зонах.

Внесення добрив в системі прямого посіву

При вирощуванні сільгоспкультур за цією технологією виникають традиційні питання щодо добрив: яке, коли і якою системою вносити.  Для повноцінного функціонування системи no-till потрібно досягти стабільного балансу між вуглецем, який дає рослинам енергію, і азотом, який їх живить.

Фосфорне добриво використовується як стартове і його вносять при сівбі, а азотне: частину під час висіву, а частину — під час вегетації. Також рекомендується використовувати додаткові добрива  на основі мікроелементів.

Дві концепції добрив:

• польовий баланс — не давати більше необхідного мінімуму і використовувати ті поживні речовини, що містяться у ґрунті;

• технологія інокуляції — внесення живих мікроорганізмів, що допомагають отримувати та зв’язувати азот з повітря.

Використання технології no-till в областях України з посушливим кліматом допоможе підняти в них врожайність та розв’язати питання нестачі опадів через утримання вологи в ґрунті.

Інша проблема, яку може вирішити no-till, — освоєння 6,5 млн га деградованих або непродуктивних сільськогосподарських земель.

Питання популяризації цієї технології піднімалося на круглому столі “No-till: бути чи не бути?”, який відбувся 6 грудня в прес-центрі AgroGeneration.

Тут можна подивитись матерыал про strip-till.