На початку лютого в kmbs Українська продовольча долина організувала панельну дискусію про розвиток сільської місцевості. Чи не найголовнішою тезою виступів було те, що політику розвитку потрібно зосередити не на вдосконаленні інфраструктури, а на підвищенні доходів населення.
У дискусії взяли участь: експерт Офісу реформ Мінагрополітики Роман Корінець, голова Координаційної Ради Мережі сільського розвитку Олена Бородіна, перший заступник керівника Виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад Іван Фурсенко, а також експерт з Національного університету біоресурсів та природознавства Вадим Ткачук.
Перешкоди радянської спадщини
Проблема в тому, що досі в законодавстві немає визначення поняття "сільська територія". Роман Корінець каже, що така ситуація склалася тому, що у такому визначенні раніше не було потреби.
Голодний радянський Союз з'їдав усе що вироблялося. Головне завдання було виробити сільськогосподарську продукцію, адже існував постійний дефіцит. Тоді ж були колгоспи, які опікувалися сільськими клубами, акушерськими пунктами, тощо. Ситуація змінилася
Сьогодні потребу у такому визначені диктує, зокрема, Угода про асоціацію між Україною та ЄС, де розвитку сільської місцевості присвячений окремий розділ.
На жаль, через те, що в Україні розвиток сільських територій не в пріоритеті (попри заяви політиків), країна втрачає багато можливостей залучення інвестицій. Наприклад, через відсутність програмного документу щодо сільського розвитку Україна не бере участі у європейській програмі ENPARD , яка зорієнтована на країни східного партнерства. Натомість Грузія і Молдова з цієї програми отримують від 80 до 120 млн євро.
Іван Фурсенко також зазначив, що проблема розвитку сільських територій має радянське минуле. Тоді відбулася "колонізація" земель, через що сьогодні ми бачимо нетипове поселення на територіях.
Якщо взяти будь-яку європейську країну, то там побачимо хутірний спосіб життя: є власна земля і людина живе на цій землі. Тобто "обробляєш там, де живеш". А в нас фактично є село, а присадибні ділянки людей, яку вони мають обробляти розташовані за 3-5 кілометрів від будинку. За таких умов не може йти мова про ведення ефективного сільського господарства, оскільки людина не бачить своїх посівів. Звідси і пішло відторгнення, здача паїв в оренду, масова міграція в міста, обласні центри чи навіть ЄС, де робітничі професії зараз мають великий попит
Між Аргентиною і Європою
На думку Івана Фурсенка, головна проблема полягає у відсутності державної політики аграрного устрою. Поки в України немає чіткого вектору, як саме розвивати свої сільські території на законодавчому і державному рівнях. У такого розвитку є два полярні шляхи. Перший — через створення великих агрохолдингів (як в Аргентині). Другий — через розвиток малих господарств (ЄС). По словам Фурсенка, поки що Україна рухається першим шляхом.
Ми єдина країна ЄС, в якої 100 найбільших агрохолдингів обробляють більше 5 млн гектарів земель. А в перших п'яти — від 800 до 300 тис. гектарів. Коли розмовляєш з європейськими колегами, особливо з фермерами, для них 2 гектари — це вже величезна площа. А для українця — це така собі "присадибна ділянка". І коли ми починаємо говорити про те, що "треба нагодувати світ", але не думаємо про своїх сільських жителів і фактично про розвиток власної економіки, то тоді селянин купує польську курятину чи іспанський перець. Все тому, що неструктурована політика і економіка для розвитку життя у сільських територій. Перець є, але його нема де зберігати. За ті гроші, які люди заробляють від продажу на базарах, вони очевидно не можуть собі побудувати складські приміщення і морозильні камери. Державної підтримки з цього питання теж немає
Чому розвиток територій — це не "сільський розвиток"
Олена Бородіна підкреслила, що поки не буде законодавчо визначено, які території вважаються сільськими, а які міськими, не буде політики сільського розвитку. Також не буде грошей і розуміння того, як ці гроші найбільш ефективним чином використати.
Чому території визначаються як сільські? Тому що на цих територіях більший рівень дисперсії населення і витрати на розвиток сільської людини та інфраструктури значно вищий, ніж міської або тої, яка знаходиться на проміжному рівні. Термін "сільська місцевість" і потрібен для того, щоб відбувався справедливий розподіл грошей. Для нас це особливо актуально в період децентралізації
Однак тут треба розуміти різницю між "розвитком сільських територій" і "сільським розвитком". У першому випадку мова йде про економічне зростання, у другому — про якісні зміни.
Є два напрямки економічного прогресу. Перший — коли ми вкладаємо в інфраструктуру. Другий — через людину, коли починаємо розвивати людину і даємо їй заробити на тій території, де вона живе. Люди збільшують свої доходи, інвестиції в те місце, де вони проживають
Деякі проблеми людей в українських селах назвав і Іван Фурсенко. Серед них — статус безробітного у тих, хто працює на землі, а в результаті і відсутність нарахувань у Пенсійний фонд. Це одна з причин, чому у молоді все менше стимулів залишатися у селах. Про старіння населення зазначив і Вадим Ткачук. У цьому він вбачає одну з мотивів масової здачі паїв в оренду:
Більшість власників паїв, які отримали їх на початку реформ, сьогодні фізично не мають змоги і бажання створювати підприємства чи обробляти цю землю самостійно
"Тиха революція" у Мінагрополітики
Роман Корінець на завершення ще раз підкреслив: у Європі акцент у розвитку сільських територій робиться на комфортне життя для селян. Приміром, в Естонії профільна інституція так і називається: Міністерство у справах сільського життя.
Тобто там мета полягає не в обсягах виробництва сільгосппродукції, а у комфортному сільському житті, підтримці доходів сільського населення. Це те, до чого ми ще досі не доростаємо, адже все ще звітуємо, скільки експортували зерна за кордон. В Україні підтримують тваринництво, рослинництво, а не людей… І коли половина бюджету державної підтримки йде двом компаніям, у цій країні щось ненормально, це якесь задзеркалля
Він розповів і про "тиху революцію" у Мінагополітики, яка почалась восени 2017 року з прийняттям Концепції розвитку фермерських господарств і сільськогосподарських кооперативів на 2018-2020 роки. Мета цієї концепції — перевести наголос політики на малого виробника (до 100 га). Також був здійснений ще один дуже важливий крок: виділення під це 1 млрд гривень.
